Коли на стику шостого і сьомого десятиліття минулого століття на території України стрімко почали розвиватися лісозаготівельна і геологорозвідувальна галузі, загострилося питання, як робочим бригадам добиратися до місця роботи.
З огляду на те, що і тоді стан автодоріг залишав бажати кращого, потрібен був спецтранспорт, який і людей доставить, і відмінно буде справлятися з нерівностями на дорозі. На той момент альтернативи єдиному повнопривідному автобусу ПАЗ-3201 не було, але з прохідністю доріг без асфальтового покриття виникали проблеми.
Наприкінці 70-х років на черговому з’їзді керівників партій УРСР було прийнято рішення про розробку спеціального транспорту, який доставлятиме робітників у віддалені місця для роботи. Ним став вахтовий автомобіль УРАЛ-375, сконструйований на шасі автобусів КАВЗ-49471. Пасажирський модуль, заснований на базі кузова серійних автобусів КАВЗ-685, був розрахований на 24 людини.
В середині вахтовку утеплював 8-міліметровий термоізоляційний матеріал, також тепло утримувалося завдяки шпунтованим 2-слойним дошкам на підлозі і подвійному склу на вікнах. Тепло в салон першого вахтового автобуса в Україні надходило від звичайного обігрівача, який працював від охолоджуючої системи двигуна. Зв’язок з водієм забезпечував переговорний пристрій з дзвінком.
З кожним роком вахтові автомобілі в Україні ставали дедалі популярнішими. Вітчизняні виробники поступово почали випускати більш досконалі моделі, покращуючи умови для подолання шляху і відпочинку. Сучасний вахтовий автобус лише частково нагадує перші моделі – це спецтранспорт з усіма зручностями, в якому пасажири відчувають себе комфортно і затишно в будь-який час доби і календарної пори.